Коли шляху назад вже немає: як прийти до успіху, незважаючи ні на що

Дата: 28.06.2024 10:39

Кількість переглядів: 41

Історія Ольги Маркової досить нелегка. Життєвий шлях насичений карколомними подіями, серйозними змінами, доленосними рішеннями. Проживала жінка у м. Бахмут. Свого часу закінчила Артемівське медичне училище. Отримавши освіту, працювала за фахом, медичною сестрою. Робота насправді була, як кажуть, за покликанням – професійний стаж Ольги Валеріївни налічує 26 років. Проте, воєнне сьогодення внесло свої незворотні корективи.

Евакуювавшись разом з родиною з Донеччини, жінка певний час переїжджала з одного місця на інше. Зупинилась у м. Світловодськ, що на Кіровоградщині. Війна розділила життя на «до» та «після» і в плані здоров’я: через постійні стреси і надскладні нервові напруження, в системі опорно-рухового апарату Ольги почались розлади, що супроводжувались складними фізичними станами. Як наслідок, на сьогодні жінка має інвалідність ІІ групи.

«Зміни в житті дались мені дуже не просто. Медицина була справою мого життя. Я не збиралась змінювати сферу діяльності. Цій роботі я готова була присвятити все своє професійне життя і працювати до пенсії. Однак війна! Наразі за станом здоров’я працювати за фахом не зможу, адже специфіка роботи вимагає здоровий фізичний стан, у т.ч. дрібну моторику рук», – наголошує жінка.

А далі – треба було рухатись далі. Ольга Валеріївна, зваживши всі обставини, у лютому 2024 року, за допомогою у пошуку роботи звернулась до служби зайнятості. Фахівці Світловодського управління Олександрійської філії обласного центру зайнятості запропонували безробітній змінити свою професійну діяльність кардинально – спробувати себе спеціалістом державної служби. І доля всміхнулась: вже 24 квітня жінка була працевлаштована в Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. На роботі до ситуації Ольги Валеріївни поставились з розумінням і організували їй робоче місце відповідно до її потреб.

У відділі опрацювання документації управління з питань виплат Ольга націлена опановувати нове, повністю занурившись у свою теперішню справу. Десь є складнощі, щось вдається краще, але загалом жінка старається, вчиться, і йде тільки вперед, бо шляху назад вже просто немає.

«Не опускати рук допомагає родина – чоловік, діти, яких треба ставити на ноги. Ще в мене є рідна бабуся поважного віку, їй вже 90 років, ми її доглядаємо. Попереду ще довгий шлях. Буду працювати стільки, скільки зможу», – впевнено говорить Ольга.

Ця та інші подібні історії яскраво демонструють, що навіть безповоротні обставини нічого не вирішують остаточно. Якщо є бажання покращити своє життя, важливо діяти, а допомога прийде.